Лука 14

¹ І сталось, як прийшов Він у господу до одного із старших фарисейських у суботу їсти хлїб, були й вони, назираючи Його.

² І ось один чоловік у водянці (у водяній пухлинї) був перед Ним.

³ І озвавшись Ісус, рече до законників та Фарисеїв, глаголючи: Чи годить ся в суботу сцїляти?

⁴ Вони ж мовчали. І взявши сцїлив його, та й відпустив.

⁵ І, озвавшись до них, рече: В кого з вас осел або віл упаде в колодязь, чи зараз не витягне його субітнього дня?

⁶ І не змогли вони відказати Йому знов проти сього.

⁷ Сказав же до запрошених приповість, постерігши, як перві місця вибирають, глаголючи до них:

⁸ Коли запрошений ти від кого на весїллє, то не сідай на первому місці, щоб часом поважнїший тебе не був запрошений від него,

⁹ і прийшовши той, хто запросив тебе й його, не сказав тобі: Дай сьому місце; а тодї доведеть ся тобі з соромом останнє місце заняти.

¹⁰ Нї, коди ти запрошений, прийшовши сїдай на останньому місці, щоб, як прийде, хто запросив тебе, сказав тобі: Друже, сїдай вище. Тодї буде тобі слава перед тими, що сидять з тобою.

¹¹ Бо кожен, хто нести меть ся вгору, принизить ся, хто ж принизуєть ся, пійде вгору.

¹² Рече ж і тому, що запросив його: Коли справляєш обід або вечерю, не клич приятелїв твоїх, нї братів твоїх, нї сусїд багатих; щоб часом і вони тебе не запросили, й не було тобі відплати.

¹³ Нї, коли справляєш гостину, запрошуй убогих, калїк, кривих, слїпих;

¹⁴ то будеш блажен бо не мають чим віддати тобі; віддасть ся бо тобі увоскресенню праведних.

¹⁵ Почувши ж се один з сидячихз Ним, каже Йому: Блажен, хто їсти ме хлїб у царстві Божім.

¹⁶ Він же рече йому: Один чоловік справив вечерю велику, та й запросив многих;

¹⁷ і післав слугу свого часу вечері сказати запрошеним: Ійдїть, бо вже все готове.

¹⁸ І почали рядом відпрошуватись усї. Первий сказав йому: Поле купив я, то мушу шити та подивитись на него. Прошу тебе, вибач менї.

¹⁹ А другий сказав: Пять ярем волів купив я, і йду спробувати їх. Прощу тебе, вибач мені.

²⁰ А знов другий сказав: Я одруживсь, тому й не можу прийти.

²¹ І прийшовши слуга той, оповів панові своєму. Тодї прогнівившись господар, рече слузї своєму: Вийди хутко на дороги та на улицї городські, та вбогих, та калїк, та кривих, та слїпих поприводь сюди.

²² І рече слуга: Пане, сталось, як звелїв єси, та й ще в місце.

²³ І рече пан до слуги: Вийди на шляхи та на загороди, та силуй увійти, щоб повна була господа моя.

²⁴ Глаголю бо вам, що ніхто з чоловіків тих запрошених не покоштує моєї вечері.

²⁵ Ійшло ж із Ним пребагате народу; й обернувшись рече до них:

²⁶ Коли хто приходить до мене й не зненавидить батька свого, й матїр, і жінку, й діти, й братів, і сестер, та ще й свою душу, не може учеником моїм бути.

²⁷ І хто не носить хреста свого й не ходить слїдом за мною, не може бути учеником моїм.

²⁸ Хто бо з вас, задумавши башту будувати, перше сївши не полїчить видатку, чи має на скінченне?

²⁹ щоб часом, як положить він основину, та, не спроможеть ся скінчити, всі, дивлячись, не стали сьміятись із него, кажучи:

³⁰ Що сей чоловік почав будувати, та й не спроміг ся скінчити.

³¹ Або який цар, ідучи на войну, ударити на другого царя, сївши перше не порадить ся, чи можливо з десятьма тисячами устояти проти того, хто з дванайцятьма тисячами йде на него.

³² Коли ж нї, то ще як той далеко, посли піславши, просить примирря.

³³ Так оце всякий з вас, хто не відцураєть ся від усього свого достатку, не може моїм учеником бути,

³⁴ Добро сіль; коли ж сіль вітріє, то чим приправити?

³⁵ Нї в землю, нї в гній не годить ся вона; геть викидають її. Хто має уші слухати, нехай слухає.