Лука 15

¹ Приближували ся ж до Него всї митники й грішники, слухати Його.

² І нарекали Фарисеї та письменники, кажучи: Шо сей грішників приймав і їсть із ними.

³ Сказав же до них приповість сю, глаголючи:

⁴ Которий чоловік з вас, мавши сотню овечок, та загубивши одну з них, не зоставить девятьдесять і девять у степу, та не пійде за загубленою, доки знайде її?

⁵ А знайшовши положить на плечї собі, радїючи.

⁶ І, прийшовши до дому, скликає другів та сусїд, кажучи їм: Радуйтесь зо мною, бо я знайшов овечку мою загублену.

⁷ Глаголю вам, що оттак радість буде на небі над одним грішником каючим ся, більше ніж над девятьдесять і девятьма праведниками, котрим не треба покаяння.

⁸ Або котора жінка, мавши десять драхім, коли згубить драхму одну, не сьвітить сьвітла, та не вимітає хати, та не шукає пильно, доки знайде?

⁹ А знайшовши кличе подруг та сусїдок, кажучи: Радуйтесь зо мною, бо я знайшла драхму, що була згубила.

¹⁰ Так, глаголю вам, радість буде перед ангелами Божими над одним грішником каючим ся.

¹¹ Рече ж: Один чоловік мав два сини,

¹² і сказав молодший з них батькові: Отче, дай мені частину маєтку, що впадав мені. І розділив їм прожиток.

¹³ І не по многих днях, зібравши все молодший син, від'їхав у землю далеку, та й протратив там маєток свій, живучи блудно.

¹⁴ Як же проїв усе, настала голоднеча велика в землі тій; і почав він терпіти недостаток.

¹⁵ І пійшовши пристав до одного з міщан землї тієї; і післав той його на поля свої пасти свині.

¹⁶ І бажав він сповнити живіт свій лушпиннєм, що їли свинї, та й ніхто не давав йому.

¹⁷ Опамятавшись же, сказав: Скільки наймитів у батька мого надто мають хлїба! я ж голодом погибаю.

¹⁸ Уставши, пійду до батька мого, й скажу йому: Отче, згрішив я на небо й перед тобою,

¹⁹ і вже недостоен зватись сином твоїм; прийми мене як одного з наймитів твоїх.

²⁰ І вставши пійшов до батька свого. Ще ж він далеко був, побачив його батько його, й змилосердивсь, і побігши упав на шию йому, й поцілував його.

²¹ Каже ж йому син: Отче, згрішив я на небо й перед тобою, і вже не достоєн зватись сином твоїм.

²² Каже ж батько до слуг своїх: принесіть шату найпершу та й одягнїть його; й дайте перстень на руку йому, й чоботи на ноги;

²³ і, привівши теля годоване, заколїть і ївши веселїмось:

²⁴ бо сей син мій мертвий був, та й ожив; згинув був, та й знайшов ся. І почали веселитись.

²⁵ Був же син його старший на полі, і, як ідучи зближавсь до господи, почув сьпіви да танцї.

²⁶ І покликавши одного з слуг, питав, що б се було таке.

²⁷ Той же каже йому: Що брат твій прийшов, і заколов батько твій теля годоване, що здорового його прийняв.

²⁸ Розсердив ся ж і не схотів увійти. Оце ж батько його вийшовши просив його.

²⁹ Він же, озвавшись, рече батькові: Ось стільки літ служу тобі, й нїколи заповіді твоєї не переступив, та, й ніколи мені не дав єси козеняти, щоб з приятелями моїми повеселитись;

³⁰ як же син твій сей, проївши свій прожиток з блудницями, прийшов, заколов єси йому теля годоване.

³¹ Він же рече йому: Дитино, ти: все зо мною єси, і все, що моє, твоє;

³² веселити ж ся і радувати ся треба було, що брат твій сей мертвий був, та й ожив, і згинув був, та й знайшов ся.