Лука 6

¹ І сталось другої суботи після першої, ійшов Він через засїви, й рвали ученики Його колоссє, та й їли, потерши в руках.

² Деякі ж з Фарисеїв казали їм: На що робите, чого не годить ся робити в суботу?

³ І, озвавшись до них, рече Ісус: Хиба й того не читали, що зробив Давид, як зголоднів він і тї, що були з ним:

⁴ як, увійшовши вій у дом Божий, хлїби показні взяв і їв, і дав також тим, що були з ним, котрих не годилось їсти, хиба одним священикам?

⁵ І рече їм: Син чоловічий - Вів Господь і суботи.

⁶ І сталось також другої суботи: ввійшов Він у школу та й навчав; а був там чоловік, що рука в него права була суха.

⁷ Назирали ж Його письменники та Фарисеї, чи в суботу сцїляти ме, щоб знайти вину на Него.

⁸ Він же знав думки їх, і рече чоловіку сухорукому: Устань і стань на середину. Він же, вставши, стояв.

⁹ Рече ж Ісус до них: Спитаю вас: Що годить ся по суботам: добре робити, чи лихе робити? душу спасати, чи погубляти?

¹⁰ І, споглянувши кругом по всіх їх, рече чоловікові: Простягни руку твою. Він же зробив так, і стала рука його здорова, як і друга.

¹¹ Вони ж сповнились лютостю і говорили один до одного, що б зробити Ісусові.

¹² Стало ж ся тими днями, вийшов Він на гору молитись, і був усю ніч на молитві Богу.

¹³ А, як настав день, покликав учеників своїх; і, вибравши з них дванайцятьох, котрих і апостолами назвав:

¹⁴ Симона, що назвав Петром, та Андрея брата його. Якова та Йоана, Филипа та Вартоломея,

¹⁵ Маттея та Тому, Якова Алфєєвого та Симона, на прізвище Зилота,

¹⁶ Юду Якового та Юду Іскариоцького, що й став ся зрадником;

¹⁷ і зійшовши з ними, став на місці рівному, й товариство учеників Його, і множество велике людей з усієї Юдеї і Єрусалиму, й з побережжя Тирського та Сидонського, що поприходили слухати Його і сцїлятися від недуг своїх,

¹⁸ і мучені від духів нечистих; і спїляли ся.

¹⁹ І ввесь народ шукав приторкнутись до Него: бо сила від Него виходила, й сцїляла всіх.

²⁰ І знявши Він очі свої на ученики свої, рече: Блаженні вбогі, бо ваше царство Боже.

²¹ Блаженні голодні тепер, бо насититесь. Блаженні плачущі тепер, бо сьміяти метесь.

²² Блаженні, коли ненавидіти муть вас люде, й коли проженуть вас, і осоромлять, і викинуть імя ваше, яв зло, задля Сина чоловічого.

²³ Радуйтесь того дня і веселїтесь, ось бо нагорода ваша велика на небі; так бо чинили пророкам батьки їх.

²⁴ Горе ж вам, багатим І бо прийняли ви утіху вашу.

²⁵ Горе вам, ситим! бо голодувати мете. Горе вам, що сьмієтесь тепер; бо сумувати мете да плакати мете.

²⁶ Горе вам, коли добре говорити муть про вас усї люде; так бо робили лжепророкам батьки їх.

²⁷ Тільки ж глаголю вам, слухаючим: Любіть ворогів ваших, добре робіть ненавидникам вашим,

²⁸ благословляйте кленучих вас, і моліть ся за обидників ваших.

²⁹ Хто бв тебе у щоку, підстав і другу; а хто бере твою свиту, й жупанка не борони.

³⁰ Всякому, хто просить у тебе, дай, і хто бере що твоє, не доповняй ея.

³¹ І, як хочете, щоб чинили вам люде, так і ви чинїть їм.

³² І коли любите тих, хто любить. вас, яка вам дяка? бо й грішники тих, хто їх любить, люблять.

³³ І коли добро робите тим, хто добро робить вам, яка вам дяка? бо й грішники те саме чинять.

³⁴ І коли позичаєте тим, від кого маєте надію одержати, яка вам дяка? бо й грішники грішникам позичають, щоб одержати стільки ж.

³⁵ Нї, любіть ворогів ваших, і добро робіть, і позичайте, нічого від них не сподіваючись; а буде нагорода ваша велика, й будете синами Вишнього; бо Він благий до невдячних і лихих.

³⁶ Будьте ж оце милосердні, як і Отець ваш милосерден.

³⁷ І не судіть, то й не будете суджені; не осуджуйте, то й не будете осуджені; прощайте, то й буде вам прощено.

³⁸ Давайте, то й вам буде дано; міру добру, наталовану, й струснуту, й надто пересипану давати муть вам на лоно ваше. Такою бо мірою, якою міряєте, відміряєть ся вам.

³⁹ Сказав же приповість їм: Чи може слїпий сліпого водити? хиба обидва в яму не впадуть ?

⁴⁰ Нема ученика над учителя свого; звершений же - буде кожен, як учитель його.

⁴¹ Чого ж дивиш ся на порошину в оці брата твого, полїна ж у своєму оці не чуєш?

⁴² І як можеш казати братові твоєму: Брате, дай вийму порошину, що в оцї твоїм, сам в оці своїм полїна не бачивши? Лицеміре, викинь перше ломаку з ока твого, а тодї бачити меш вийняти порошину з ока брата твого.

⁴³ Нема бо дерева доброго, що родить овощ пустий; анї дерева пустого, що родить овощ добрий.

⁴⁴ Кожне бо дерево по свому овощу пізнаєть ся; не збирають бо з тернини смокви, анї збирають з ожини винограду.

⁴⁵ Добрий чоловік з доброго скарбу серця свого виносить добре; а лихий чоловік з лихого скарбу серця свого виносить лихе: бо з переповнї серця промовляють уста його.

⁴⁶ На що ж мене звете Господи, Господи, й не робите, що я глаголю?

⁴⁷ Всякий, хто приходить до мене, й слухає слова мої, та й чинить їх, покажу вам, кому він подобен:

⁴⁸ подобен він чоловікові, будуючому будинок, що викопав глибоко, й положив підвалину на каменї; як же повідь настала, наперла бистрінь на будинок той, та не змогла схитнути його: збудовано бо його на каменї.

⁴⁹ Хто ж слухає, та не чинить, подобен чоловікові, будуючому будинок на землї, без підвалини, на котрий наперла бистрінь, і зараз упав, і була руїна будинка того велика.