⁴⁷ Ще ж Він промовляв, ось народ і званий Юда, один з дванайцяти, йшов поперед них. і приступив до Ісуса, поцілувати Його.

⁴⁸ Ісус же рече йому: Юдо, цілуваннєм Сина чоловічого зраджуєш?

⁴⁹ Бачивши ж ті, що коло Него, до чого доходить, казали Йому: Господи, чи вдарити нам мечем?

⁵⁰ І вдарив один хтось із них слугу архиєрейського, та й відтяв йому ухо праве.

⁵¹ І озвавшись Ісус, рече: Оставте аж до сього. І, приторкнувшись до уха його, сцїлив його.

⁵² Рече ж Ісус до прийшовших на Него архиєреїв і воєвод, і церковних старших: Як на розбійника ви прийшли з мечами та киями?

⁵³ Як щодня був я з вами в церкві, не простягали рук на мене; та се ваша година й власть темряви.

⁵⁴ Узявши ж Його, повели, й приведи Його в двір архиєрейський. Петр же йшов слідом оддалеки.

⁵⁵ Як же запалили огонь серед двора та посїдали вкупі, сїв і Петр серед них.

⁵⁶ Побачивши ж Його одна служниця, як сидів коло сьвітла, й, придивляючись на него, сказала: І сей з Ним був.

⁵⁷ Він же одрік ся Його, кажучи: Жінко, не знаю Його.

⁵⁸ А згодя другий, побачивши його, сказав: І ти з них єси. Петр же каже: Чоловіче, нї.

⁵⁹ І мало що не через одну годину, инший хтось ствердив, кажучи: Справді і сей з Ним був, бо й Галилеець він.

⁶⁰ Каже Петр: Чоловіче, не знаю, що кажеш. І зараз, як ще говорив він, запіяв півень.

⁶¹ І обернувшись Господь, поглянув на Петра. І згадав Петр слово Господнє, як глаголав йому: Що перш ніж півень запіє, відречеш ся мене тричі.

⁶² І вийшовши геть Петр, заплакав гірко.

⁶³ А чоловіки, що держали Ісуса насьміхалиеь із Него, бючи.

⁶⁴ І, закривши Його, били в лице Його, та й питали Його, кажучи: Проречи, хто вдарив Тебе.

⁶⁵ І иншого багато, хуливши, казали на Него.

⁶⁶ А як настав день, зібралась старшина людська, та архиєреї і письменники, та й повели Його в раду свою І кажучи:

⁶⁷ Чи Ти єси Христос? скажи нам. Рече ж їм: Коли вам скажу, не пій-мете віри;

⁶⁸ воли ж і спитаю вас, не відповісте мені й не відпустите.

⁶⁹ Від нинї сидїти ме Син чоловічий по правицї сиди Божої.

⁷⁰ І сказали всі: То се Ти Син Божий? Він же до них рече: Ви кажете, що се я.

⁷¹ Вони ж сказали: На що нам ще сьвідчення? самі бо чули з уст Його.

¹ І вставши все множество їх, повели Його до Пилата.

² І стали винувата Його, кажучи: Сього знайшли ми, що розвертав народ і забороняв кесареві данину давати, та й каже, що Він Христос - цар.

³ Пилат же спитав Його, кажучи: Чи Ти цар Жидівський? Він же, озвавшись до него, рече: Ти кажеш.

⁴ Пилат же сказав до архиєреїв і до народу: Нїякої не знаходжу вини в чоловікові сьому.

⁵ Вони ж намагали, говорячи: Що бунтує народ, навчаючи по всій Юдеї, почавши від ГалилеЇ аж посї.

⁶ Пндат же, почувши про Галилею, спитав, чи чоловік не Галилеєць,

⁷ і, довідавшись, що Він присуду Іродового, післав Його до Ірода, що також був у Єрусалимі тими днями.

⁸ Ірод же, побачивши Ісуса, зрадїв вельми; бажав бо здавна бачити Його; бо чув багато про Него; й сподївав ся яку ознаку бачити, що від Него станеть ся.

⁹ Питав же Його словами многимм; Він же нічого не відказав йому.

¹⁰ Стояли ж архиєреї та письменники, завзято винуючи Його.

¹¹ Зневаживши ж Його Ірод з воїнами своїми та насьміявшись, сягнувши Його в шату ясну, післав Його Пилатові.

¹² Стали ж собі другами Пилат та Ірод того дня; жили бо перше, ворогуючи між собою.

¹³ Пилат же, скликавши архиєреїв та князїв і народ,

¹⁴ каже до них: Привели ви мені чоловіка сього, яко розвертаючого народ; і ось я, перед вами питаючи, ніякої не знайшов в чоловікові сьому вини, якими винуєте Його;

¹⁵ та й нї Ірод; посилав бо Його до вето, й ось нїчого достойного емерти не знайдено в Ньому.

¹⁶ То, покаравши, підпущу Його.

¹⁷ (Треба ж йому було відпускати їм щосьвята одного.)

¹⁸ Закричали ж вони всі разом, кажучи: Візьми сього, відпусти ж нам і Вараву,

¹⁹ котрого, за якусь бучу, що сталась у городі, і за убийство, вкинуто в темницю.

²⁰ Знов же Пилат покликнув, хотівши відпустити Ісуса.

²¹ Вони ж кричали: Розпий, розпни Його!

²² Він же втрете каже до них: Яке ж бо зло зробив сей? Нїякої вини смерти не знайшов я в Йому. То покаравши, випущу Його.

²³ Вони ж намагали голосом великим, просячи Його розпяти. І перемогли голоси їх та архиєрейські.

²⁴ Пилат же присудив, щоб сталось до просьбі їх.

²⁵ Відпустив же їм за бунт і убийство вкинутого в темницю, котрого просили; Ісуса ж видав на їх волю.

²⁶ І як повели Його, то, взявши одного Симона Киринея, ідучого з поля, положили на него хрест нести за Ісусом.

²⁷ Ійшло ж слідом за Ним велике множество народу й жінок, що голосили й ридали по Йому.

²⁸ І обернувшись до них Ісус, рече: Дочки Єрусалимські, не плачте по мені, а по собі плачте і по дітях ваших.

²⁹ Бо ось прийдуть дні, коли скажуть: Блаженні неплідні, й утроби, що не родили, й соски, що не годували.

³⁰ Тоді стануть говорити горам; упадїть на нас, і узгіррям: Покрийте і нас.

³¹ Бо коли зеленому дереву се роблять, то з сухим що станеть ся?

³² Ведено ж і инших двох лиходіїв з Ним на смерть.

³³ І, як прийшли на врочище Черепове, там розняли Його й лиходіїв, одного по правиці, а одного по лівиці.

³⁴ Ісус же рече: Отче, відпусти їм; не знають бо, що роблять.

³⁵ І стояв народ дивлячись. Насьміхали ся ж і старші з ними, кажучи: Инших спасав; нехай спасе й себе, коли се Христос, вибраний Божий.

³⁶ Насьміхади ся ж з Него й воїни, приступаючи й оцет подаючи Йому,

³⁷ і кажучи: Коли Ти єси цар Жидівський, спаси себе.

³⁸ Була ж і надпись над Ним письмом Грецьким та Римським, та Єврейським : Се цар Жидівський.

³⁹ Один же з повішених лиходіїв хулив Його, кажучи: Коли Ти Христос, спаси себе й нас!

⁴⁰ Озвавши ся ж другий, докорив йому, кажучи: І не боїш ся Бога, коли в такому ж осуді єси?

⁴¹ Та ми по правді; по заслузї бо за те, що коїли, приймаємо; сей же нічого недоброго не зробив.

⁴² І сказав до Ісуса: Спогадай мене, Господи, як прийдеш у царство Твоє.

⁴³ ї. рече йому Ісус: Істино глаголю тобі: Сьогодні зо мною будеш у раю.

⁴⁴ Було ж се коло години шестої, і темрява сталась по всїй землі до години девятої.

⁴⁵ І померкло сонце, й роздерлась завіса церковня посерединї.

⁴⁶ І покликнувши голосом великим Ісус, рече: Отче, у Твої руки передаю духа мого! й, се промовивши, зітхнув духа.

⁴⁷ Побачивши ж сотник, що сталось, прославив Бога, кажучи: Справдї, чоловік сей праведний був.

⁴⁸ І ввесь народ, що зійшов ся на сю дивовижу, побачивши, що сталось, бючи себе в груди, вертав ся.

⁴⁹ Стояли ж усї знакомі Його оддалеки й жінки, що поприходили слїдом за Ним із Галилеї, дивлячись на се.

⁵⁰ І ось чоловік, на ймя Йосиф, що був радник, чоловік добрий і праведний,

⁵¹ (сей не пристав до ради й дїла їх,) з Ариматеї, города Жидівського, що також сподівавсь царства Божого;

⁵² сей, прийшовши до Пилата, просив тїла Ісусовогр.

⁵³ І, знявши Його, обгорнув Його плащеницею, і положив Його у гробі висіченому, де ніколи нїхто не лежав.

⁵⁴ І був день пятниця, а субота сьвітала.

⁵⁵ Поприходивши ж слїдом жінки, що прийшли з Галилеї, дивились на гріб, і як положене було тіло Його.

⁵⁶ І вернувшись наготовили пахощів та мира, а в суботу відпочивали по заповіді.

¹ Первого ж дня тижня, вельми рано, прийшли вони на гріб, несучи, що наготовили, пахощі, і другі з ними.

² Знайшли ж камінь відкочений від гробу.

³ І ввійшовши не знайшли тїла Господа Ісуса.

⁴ І сталось, як здумілись вони від сього, ось два Чоловіки стояли перед ними в шатах ясних.

⁵ Як же полякались вони й нахилили лице до землї, рекли до них: Чого шукаєте живого між мертвими?

⁶ Нема Його тут, а встав. Згадайте, як Він промовляв до вас, ще бувши в Галилеї,

⁷ глаголючи: Що мусить Син чоловічий бути виданим у руки чоловіків грішників, і бути рознятим, і третього дня воскреснути.

⁸ І згадали слова Його,

⁹ і, вернувшись од гробу, сповістили про се все одинайцятьох і всїх инших.

¹⁰ Була ж Мария Магдалина, та Йоанна, та Мария Яковова, й инші з ними, шо оповідали перед апостолами се.

¹¹ І явились перед ними яко видумка слова їх, і не поняли віри їм.

¹² Петр же, вставши, побіг до гробу; й нахилившись побачив тільки полотно, що лежало, й пійшов, сам у собі дивуючись тим, що сталось.

¹³ І ось двоє з них ійшло того ж дня на село, зване Емаус, гоней з шістьдесять од Єрусалиму.

¹⁴ І розмовляли вони між собою про все те, що стало ся.

¹⁵ І сталось, як розмовляли вони та перепитувались, і сам Ісус наближившись, ійшов з ними.

¹⁶ Очі в їх були вдержані, щоб не пізнали Його.

¹⁷ Рече ж до них: Що се за речі, про котрі розмовляєте між собою йдучи, та сумуєте?

¹⁸ Озвав ся ж один, на ймя Клеопа й каже до Него: Хиба Ти один захожий у Єрусалимі, і не знаєш, що стало ся в йому сими днями?

¹⁹ І рече їм: Що ж таке? Вони ж сказали Йому: Про Ісуса Назарянина, що був муж пророк, сильний ділом і словом перед Богом і всїм народом,

²⁰ як видали Його архиєреї та князї нащі на суд смертний і розпяли Його.

²¹ Ми ж уповали, що се Він, що має збавити Ізраїля; а до всього того третій се день іде сьогоднї, як се стало ся;

²² тільки ж і жінки деякі з наших налякали нас, бувши рано при гробі

²³ і, не знайшовши тїла Його, прийшли оповідуючи, що явленне ангелів бачили, котрі глаголють, що Він живий.

²⁴ І пійшли деякі з наших до гробу, й знайшли так,, як і жінки казали; Його ж не бачили.

²⁵ І рече Він до них; о безумні і лїниві серцем вірувати всьому, що промовили пророки!

²⁶ Чи не мусїв се терпіти Христос і ввійти в славу свою?

²⁷ І, почавши від Мойсея і від усіх пророків, виясняв Їм у всіх писаннях про Него.

²⁸ І наближались до села, куди йшли, й Він зробив, нїби хоче йти далі.

²⁹ Вони ж удержували Його, кажучи: Зостань ся з нами; бо вже надвечір, і нахилив ся день. І ввійшов, щоб зостатись із ними.

³⁰ І сталось, як сидів Він за столом а ними, взявши хліб, благословив, і переломивши, подав їм.

³¹ їм же відкрились очі, й пізнали вони Його; й став ся Він невидимий їм.

³² І казали вони один до одного: Хиба ж серце наше не горіло в нас, як промовляв до нас у дорозї, і як розкривав нам писання?

³³ І, вставши тієї ж години, вернулись у Єрусалим і знайшли згромаджених одинайпять, і тих, що були з ними,

³⁴ як говорили: Що встав Господь справді і явив ся Симонові.

³⁵ І розповіли вони, що сталось у дорозї, і як пізнали Його в ламанню хлїба.

³⁶ Як же се вони говорили, сам Ісус став посеред них, і рече їм: Упокій вам.

³⁷ Вони ж, полякавшись і перестрашившись, думали, що духа бачять.

³⁸ І рече їм: Чого стрівожились? і чого думки встають у серцях ваших?

³⁹ Дивіть ся на руки мої і ноги мої, що се сам я. Дотикайтесь мене й вбачайте; бо дух тїла й костей не має, як бачите, що я маю.

⁴⁰ І, се глаголючи, показав їм руки й ноги.

⁴¹ Ще ж як не поняли вони віри з радощів та дивувались, рече їм: Маєте що їсти тут?

⁴² Вони ж Йому подали риби печеної частину та медового стільника (крижку).

⁴³ І взявши, їв перед ними.

⁴⁴ Рече ж їм: Оце ж слова, що глаголав я до вас, ще бувши з вами, що мусить справдити ся все, писане в законі Мойсейовому, й пророках, і псальмах про мене.

⁴⁵ Тодї розкрив їм розум розуміти писання,

⁴⁶ і рече їм: Що так написано й так треба було терпіти Христу й воскреснути з мертвих третього дня;

⁴⁷ і проповідуватись в імя Його покаянню і відпущенню гріхів між усїма народами, почавши від Єрусалиму.

⁴⁸ Ви ж сьвідки сього.

⁴⁹ І ось я посилаю обітуваннє Отця мого на вас; ви ж сидіть у городі Єрусалимі, поки одягнетесь силою звиш.

⁵⁰ І вивів їх геть аж до Витаниї, і, знявши руки свої, благословив їх.

⁵¹ І сталось, як благословляв їх, одступив од них і вознїс ся на небо.

⁵² Вони ж, поклонившись Йому, вернулись у Єрусалим, з радощами великими;

⁵³ і пробували раз у раз у церкві, хвалячи й благословлячи Бога. Амінь.