1
Книга Проповідника, сина Давидового, царя в Єрусалимі.
2
Наймарніша марнота, сказав Проповідник, наймарніша марнота, марнота усе!
3
Яка користь людині в усім її труді, який вона робить під сонцем?
4
Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть!
5
І сонечко сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно.
6
Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутиться він та й іде, і на круг свій вертається вітер...
7
Всі потоки до моря пливуть, але море воно не наповнюється: до місця, ізвідки пливуть, ті потоки вони повертаються, щоб знову плисти!
8
Повні труду всі речі, людина сказати всього не потрапить! Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням ухо...
9
Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!...
10
Буває таке, що про нього говорять: Дивись, це нове! Та воно вже було від віків, що були перед нами!
11
Нема згадки про перше, а також про наступне, що буде, про них згадки не буде між тими, що будуть потому...
12
Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.
13
І поклав я на серце своє, щоб шукати й досліджувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка, яку дав Бог для людських синів, щоб мозолитись нею.
14
Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе це марнота та ловлення вітру!...
15
Покривленого не направиш, а неіснуючого не полічиш!
16
Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до мене над Єрусалимом були. І бачило серце моє всяку мудрість і знання.
17
І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безумство й глупоту, і збагнув я, що й це все то ловлення вітру!...
18
Бо при многості мудрости множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!...
