¹ Ото ж бо все це я до серця свого взяв, і бачило серце моє все оце, що праведні й мудрі та їхні учинки у Божій руці, так само любов чи ненависть: Людина не знає нічого, що є перед нею!

² Однакове всім випадає: праведному і безбожному, доброму й чистому та нечистому, і тому, хто жертву приносить, і тому, хто жертви не приносить, як доброму, так і грішникові, тому, хто клянеться, як і тому, хто клятви боїться!...

³ Оце зле у всім, що під сонцем тим діється, що однакове всім випадає, і серце людських синів повне зла, і за життя їхнього безумство в їхньому серці, а по тому до мертвих відходять...

⁴ Хто знаходиться поміж живих, той має надію, бо краще собаці живому, ніж левові мертвому!

⁵ Бо знають живі, що помруть, а померлі нічого не знають, і заплати немає вже їм, бо забута і пам'ять про них,

⁶ і їхнє кохання, і їхня ненависть, та заздрощі їхні загинули вже, і нема вже їм частки навіки ні в чому, що під сонцем тим діється!...

⁷ Тож іди, їж із радістю хліб свій, та з серцем веселим вино своє пий, коли Бог уподобав Собі твої вчинки!

⁸ Нехай кожного часу одежа твоя буде біла, і нехай на твоїй голові не бракує оливи!

⁹ Заживай життя з жінкою, яку ти кохаєш, по всі дні марноти твоєї, що Бог дав для тебе під сонцем на всі дні марноти твоєї, бо оце твоя доля в житті та в твоєму труді, що під сонцем ним трудишся ти!

¹⁰ Все, що всилі чинити рука твоя, теє роби, бо немає в шеолі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрости!

¹¹ Знову я бачив під сонцем, що біг не у скорих, і бій не в хоробрих, а хліб не в премудрих, і не в розумних багатство, ні ласка у знавців, а від часу й нагоди залежні вони!

¹² Бо часу свого людина не знає, мов риби, половлені в пагубну сітку, і мов птахи, захоплені в сільце, так хапаються людські сини за час лиха, коли воно нагло спадає на них!...

¹³ Також оцю мудрість я бачив під сонцем, і велика для мене здавалась вона:

¹⁴ Було мале місто, і було в ньому мало людей. І раз прийшов цар великий до нього, й його оточив, і побудував проти нього велику облогу.

¹⁵ Але в ньому знайшлася людина убога, та мудра, і вона врятувала те місто своєю премудрістю, та пізніше ніхто не згадав про цю вбогу людину!

¹⁶ І я говорив: Краща мудрість за силу; однако погорджується мудрість бідного, і не слухаються його слів!

¹⁷ Слова мудрих, почуті в спокої, кращі від крику володаря поміж безглуздими.

¹⁸ Мудрість краща від зброї військової, але один грішник погубить багато добра...

¹ Мертві мухи псують та зашумовують оливу мироварника, так трохи глупоти псує мудрість та славу.

² Серце мудрого тягне праворуч, а серце безумного ліворуч.

³ Коли нерозумний і прямою дорогою йде, йому серця бракує, і всім він говорить, що він нерозумний.

⁴ Коли гнів володаря стане на тебе, не лишай свого місця, бо лагідність доводить до прощення навіть великих провин.

⁵ Є зло, що я бачив під сонцем, мов помилка, що повстає від володаря:

⁶ на великих висотах глупота буває поставлена, а багаті сидять у низині!

⁷ Я бачив на конях рабів, князі ж пішки ходили, немов ті раби...

⁸ Хто яму копає, той в неї впаде, а хто валить мура, того гадина вкусить.

⁹ Хто зносить каміння, пораниться ним; хто дрова рубає, загрожений ними.

¹⁰ Як залізо ступіє, й хтось леза не вигострить, той мусить напружити свою силу, та мудрість зарадить йому!

¹¹ Коли вкусить гадюка перед закляттям, тоді ворожбит не потрібний.

¹² Слова з уст премудрого милість, а губи безумного нищать його:

¹³ початок слів його уст глупота, а кінець його уст зле шаленство.

¹⁴ Нерозумний говорить багато, та не знає людина, що буде; а що буде по ньому, хто скаже йому?

¹⁵ Втомляє безумного праця його, бо не знає й дороги до міста.

¹⁶ Горе, краю, тобі, коли цар твій хлопчина, а владики твої спозаранку їдять!

¹⁷ Щасливий ти, краю, коли син шляхетних у тебе царем, а владики твої своєчасно їдять, як ті мужі, а не як п'яниці!

¹⁸ Від лінощів валиться стеля, а з опущення рук тече дах.

¹⁹ Гостину справляють для радощів, і вином веселиться життя, а за срібло все це можна мати.

²⁰ Навіть у думці своїй не злослов на царя, і в спальні своїй не кляни багача, небесний бо птах віднесе твою мову, а крилатий розкаже про слово твоє...

¹ Хліб свій пускай по воді, бо по багатьох днях знов знайдеш його.

² Давай частку на сім чи й на вісім, бо не знаєш, яке буде зло на землі.

³ Коли переповняться хмари дощем, то виллють на землю його. А коли деревина на південь впаде чи на північ, залишиться на місці, куди деревина впаде.

⁴ Хто вважає на вітер, не буде той сіяти, а хто споглядає на хмари, не буде той жати.

⁵ Як не відаєш ти, яка то путь вітру, як кості зростають в утробі вагітної, так не відаєш ти чину Бога, що робить усе.

⁶ Сій ранком насіння своє, та й під вечір хай не спочиває рука твоя, не знаєш бо ти, котре вийде на краще тобі, оце чи оте, чи обоє однаково добрі.

⁷ І світло солодке, і добре очам сонце бачити,

⁸ і коли б людина жила й довгі роки, хай за всіх їх вона тішиться, і хай пам'ятає дні темряви, бо їх буде багато, усе, що надійде, марнота!

⁹ Тішся, юначе, своїм молодецтвом, а серце твоє нехай буде веселе за днів молодощів твоїх! І ходи ти дорогами серця свого й видінням очей своїх, але знай, що за все це впровадить тебе Бог до суду!

¹⁰ Тому жени смуток від серця свого, і віддаляй зле від тіла твого, бо й дитинство, і рання життєва зоря то марнота!

¹ І пам'ятай в днях юнацтва свого про свого Творця, аж поки не прийдуть злі дні, й не наступлять літа, про які говорити ти будеш: Для мене вони неприємні!

² аж поки не стемніє сонце, і світло, і місяць, і зорі, і не вернуться хмари густі за дощем,

³ у день, коли затремтять ті, хто дім стереже, і зігнуться мужні, і спинять роботу свою млинарі, бо їх стане мало, і потемніють ті, хто в вікно визирає,

⁴ і двері подвійні на вулицю замкнені будуть, як зменшиться гуркіт млина, і голос пташини замовкне, і затихнуть всі дочки співучі,

⁵ і будуть боятись високого місця, і жахи в дорозі їм будуть, і мигдаль зацвіте, й обтяжіє кобилка, і загине бажання, бо людина відходить до вічного дому свого, а по вулиці будуть ходити довкола голосільники,

⁶ аж поки не пірветься срібний шнурок, і не зломиться кругла посудина з золота, і при джерелі не розіб'ється глек, і не зламається коло, й не руне в криницю...

⁷ І вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його!

⁸ Наймарніша марнота, сказав Проповідник, марнота усе!...

⁹ Крім того, що Проповідник був мудрий, він навчав ще народ знання. Він важив та досліджував, склав багато приповістей.

¹⁰ Проповідник пильнував знаходити потрібні слова, і вірно писав правдиві слова.

¹¹ Слова мудрих немов оті леза в ґірлизі, і мов позабивані цвяхи, складачі ж таких слів, вони дані від одного Пастиря.

¹² А понад те, сину мій, будь обережний: складати багато книжок не буде кінця, а багато навчатися мука для тіла!

¹³ Підсумок усього почутого: Бога бійся, й чини Його заповіді, бо належить це кожній людині!

¹⁴ Бо Бог приведе кожну справу на суд, і все потаємне, чи добре воно, чи лихе!