Поняття "добро" - це любов у дії. Воно включає в себе корисність - і намір з нашого боку робити те, що є добрим. Ми робимо добро, коли Господь, милосердя і віра присутні всередині нас. Добро тісно пов'язане з істиною у відносинах, настільки близьких і взаємно підтримуючих, що ми можемо найкраще уявити їх як шлюб.
Процес становлення "доброї" людини передбачає запрошення Господа у своє життя і намагання жити згідно з Його волею, а не згідно з власною егоїстичною волею. Ми можемо працювати над тим, щоб любити так, як любить Господь, і чим ближче ми будемо до цього, тим більше ми будемо "добрими" - тим більше ми будемо бажати бути добрими, радіти тому, що є добрим, насправді робити те, що є добрим, і жити в мирі, злагоді і радості як в цьому житті, так і в небесному.
Навчитися любити так, як любить Господь, звичайно, не означає помолитися і змінитися, не означає просто прийняти рішення чи зробити вольове зусилля. Як знає кожен, хто пережив нерозділене кохання, нашу любов не так легко змінити, і вона, здається, в значній мірі знаходиться поза нашим контролем.
Подумайте, наприклад: скажімо, ви відчайдушно потребуєте грошей і бачите, як чоловік впустив свій гаманець, коли сідав у дорогий автомобіль і їхав геть. Ви підхоплюєте гаманець і знаходите там кілька тисяч доларів. Справа в тому, що в цей момент вам (якщо ви не краща людина, ніж 99,9 відсотків з нас) дуже-дуже хочеться залишити ці гроші собі. Ви можете цього не робити. Ви знаєте, як правильно, і ви цілком можете змусити себе зробити те, що правильно. Але ви не можете просто змінити це "хочу" і змусити його зникнути. Ви не маєте такого контролю.
То як же ми можемо насправді стати добрими? Відповідь полягає в тому, що Писання загалом називають "істиною". З самого дитинства ми постійно вчимося, що правильно, а що ні, і змушені застосовувати ці знання на практиці. З часом ці ідеї стають глибшими - від "не бий інших дітей!" до "потрібно думати про те, що робить інших людей щасливими" і "люби ближнього свого, як самого себе", - але всі вони в тій чи іншій мірі суперечать тому, чого ми хочемо. Візьміть той гаманець: причина, з якої більшість з нас зателефонує хлопцю і віддасть йому гроші, полягає в тому, що ми знаємо, що це правильно, навіть якщо це не зовсім те, що ми хочемо зробити.
Якщо задуматися, то ці істини - ці уявлення про добро і зло - приходять до нас ззовні і прокладають собі шлях від зовнішніх шарів нашої свідомості ("не бий інших дітей!") до глибших, більш вдумливих ("полюби ближнього свого, як самого себе"). Святе Письмо говорить нам, що навіть тоді, коли ми вбираємо істину ззовні, Господь таємно насаджує бажання добра в нашій душі, на найглибших рівнях, про які ми навіть не здогадуємося. Серед найважливіших з цих бажань є, власне, бажання істини, яке спонукає нас збирати і приймати ту істину, що приходить до нас ззовні.
Коли ми накопичуємо цей запас знань, ми підходимо до ключового моменту прийняття рішення (або, насправді, до цілої низки моментів прийняття рішень протягом усього життя). Ми можемо вирішити прийняти цю істину, визначити для себе, що ми хочемо робити те, що правильно, тому що це правильно. Або ми можемо проігнорувати її і загрузнути в наших базових бажаннях.
Якщо ми робимо перше - вирішуємо слідувати тому, що є правдою - ця правда переходить із зовнішніх частин нашого розуму в більш внутрішні. А в більш внутрішніх частинах вона може змішатися з бажаннями добра, які Господь заховав там.
І що тоді відбувається? У Святому Письмі є прекрасні місця про те, як добро любить правду, як воно буде шукати її і обіймати, наповнювати життям і робити її своєю. Це трохи важко уявити, але уявіть собі, що ви закохалися в когось. Хіба вам не хочеться знати про нього чи неї все? Хіба ви не хочете знати кожну дрібницю, яка робить його або її щасливими, щоб ви могли забезпечити це? Ваше бажання любити охоплює правду, щоб вона могла втілити любов у життя. Багато в чому те ж саме відбувається з бажаннями добра всередині нас і пов'язаними з ними істинами - добрі бажання шукають справжні істини, ті, що підходять, і роблять їх своїми власними.
Це, звичайно, не відбувається відразу в усіх аспектах нашого буття. Це праця всього життя і тягне за собою багато битв зі злими бажаннями, які забруднюють наші душі. Але процес може бути все більш радісним, а кінцевий результат вражаючим - врешті-решт бажання добра будуть настільки сильними, що зможуть фактично взяти на себе провідну роль і поширитися на найвіддаленіші куточки нашого розуму. У такому стані ми вже навіть не хочемо того, що погано; наша радість життя полягає в тому, що ми робимо добро. Це, звичайно, той стан, яким насолоджуються ангели на небесах.
(Notae: Небесні таємниці 2875; Учение Жизни для Нового Иерусалима 1)
