¹² Якщо в устах його зло солодке, його він таїть під своїм язиком,

¹³ над ним милосердиться та не пускає його, і тримає його в своїх устах,

¹⁴ то цей хліб в його нутрощах зміниться, стане він жовчю зміїною в нутрі його!...

¹⁵ Він маєток чужого ковтав, але його виблює: Бог виганяє його із утроби його...

¹⁶ Отруту зміїну він ссатиме, гадючий язик його вб'є!

¹⁷ Він річкових джерел не побачить, струмків меду та молока.

¹⁸ Позвертає він працю чужу, і її не ковтне, як і маєток, набутий з виміни своєї, жувати не буде...

¹⁹ Бо він переслідував, кидав убогих, він дім грабував, хоч не ставив його!

²⁰ Бо спокою не знав він у нутрі своїм, і свого наймилішого не збереже.

²¹ Немає останку з обжирства його, тому нетривале добро його все:

²² за повні достатку його буде тісно йому, рука кожного скривдженого прийде на нього!

²³ Хай наповнена буде утроба його, та пошле Він на нього жар гніву Свого, і буде дощити на нього недугами його...

²⁴ Він буде втікати від зброї залізної, та прониже його мідний лук...

²⁵ Він стане меча витягати, і вийде він із тіла, та держак його вийде із жовчі його, і перестрах на нього впаде!

²⁶ При скарбах його всі нещастя заховані, його буде жерти огонь не роздмухуваний, позостале в наметі його буде знищене...

²⁷ Небо відкриє його беззаконня, а земля проти нього повстане,

²⁸ урожай його дому втече, розпливеться в день гніву Його...

²⁹ Оце доля від Бога людині безбожній, і спадщина, обіцяна Богом для неї!

¹ А Йов відповів та й сказав:

² Уважно послухайте слово моє, і нехай буде мені це розрадою вашою!

³ Перетерпіть мені, а я промовлятиму, по промові ж моїй насміхатися будеш.

⁴ Хіба до людини моє нарікання? Чи не мав би чого стати нетерпеливим мій дух?

⁵ Оберніться до мене й жахніться, та руку на уста свої покладіть...

⁶ І якщо я згадаю про це, то жахаюсь, і морозом проймається тіло моє...

⁷ Чого несправедливі живуть, доживають до віку, й багатством зміцняються?

⁸ Насіння їх міцно стоїть перед ними, при них, а їхні нащадки на їхніх очах...

⁹ Доми їхні то спокій від страху, і над ними нема бича Божого.

¹⁰ Спинається бик його, і не даремно, зачинає корова його, й не скидає.

¹¹ Вони випускають своїх молодят, як отару, а їх діти вибрикують.

¹² Вони голос здіймають при бубні та цитрі, і веселяться при звуку сопілки.

¹³ Провадять в добрі свої дні, і сходять в спокої в шеол.

¹⁴ А до Бога говорять вони: Уступися від нас, ми ж доріг Твоїх знати не хочем!

¹⁵ Що таке Всемогутній, що будем служити Йому? І що скористаєм, як будем благати Його?

¹⁶ Та не в їхній руці добро їхнє, далека від мене порада безбожних...

¹⁷ Як часто світильник безбожним згасає, і приходить на них їх нещастя? Він приділює в гніві Своїм на них пастки!

¹⁸ Вони будуть, немов та солома на вітрі, і немов та полова, що буря схопила її!

¹⁹ Бог ховає синам його кривду Свою та нехай надолужить самому йому, і він знатиме!

²⁰ Нехай його очі побачать нещастя його, й бодай сам він пив гнів Всемогутнього!

²¹ Яке бо старання його про родину по ньому, як для нього число його місяців вже перелічене?

²² Чи буде хто Бога навчати знання, Його, що й небесних судитиме?

²³ Оцей в повній силі своїй помирає, увесь він спокійний та мирний,

²⁴ діжки його повні були молока, а мізок костей його свіжий.

²⁵ А цей помирає з душею огірченою, і доброго не споживав він,

²⁶ та порохом будуть лежати обоє вони, і черва їх покриє...

²⁷ Тож я знаю думки ваші й задуми, що хочете кривдити ними мене.

²⁸ Бож питаєте ви: Де князів дім, і де намет пробування безбожних?

²⁹ Тож спитайтеся тих, що дорогою йдуть, а їхніх ознак не затаюйте:

³⁰ що буває врятований злий в день загибелі, на день гніву відводиться в захист!

³¹ Хто йому розповість у лице про дорогу його? А коли наробив, хто йому надолужить?

³² І на кладовище буде проваджений він, і про могилу подбають...

³³ Скиби долини солодкі йому, і тягнеться кожна людина за ним, а тим, хто попереду нього, немає числа...

³⁴ І як ви мене потішаєте марністю, коли з ваших відповідей зостається сама тільки фальш?...

¹ І заговорив теманянин Еліфаз та й сказав:

² Чи для Бога людина корисна? Бо мудрий корисний самому собі!

³ Хіба Всемогутній бажає, щоб ти ніби праведним був? І що за користь Йому, як дороги свої ти вважаєш невинними сам?

⁴ Чи Він буде карати, тебе боячись, і чи піде з тобою на суд?

⁵ Хіба твоє зло не велике? Таж твоїм беззаконням немає кінця!

⁶ Таж з братів своїх брав ти заставу даремно, а з нагого одежу стягав!

⁷ Не поїв ти водою знеможеного, і від голодного стримував хліб...

⁸ А сильна людина то їй оцей край, і почесний у ньому сидітиме.

⁹ Ти напорожньо вдів відсилав, і сирітські рамена гнобились,

¹⁰ тому пастки тебе оточили, і жахає тебе наглий страх,

¹¹ твоє світло стемніло, нічого не бачиш, і велика вода закриває тебе...

¹² Чи ж Бог не високий, як небо? Та на зорі угору поглянь, які стали високі вони!

¹³ А ти кажеш: Що відає Бог? Чи судитиме Він через млу?

¹⁴ Хмари завіса Йому, й Він не бачить, і ходить по крузі небесному.

¹⁵ Чи ти будеш триматись дороги відвічної, що нею ступали безбожні,

¹⁶ що невчасно були вони згублені, що річка розлита, підвалина їх,

¹⁷ що до Бога казали вони: Відступися від нас! та: Що зробить для нас Всемогутній?

¹⁸ А Він доми їхні наповнив добром!... Але віддалилась від мене порада безбожних!

¹⁹ Справедливі це бачать та тішаться, і насміхається з нього невинний:

²⁰ Справді вигублений наш противник, а останок їх вижер огонь!

²¹ Заприязнися із Ним, та й май спокій, цим прийде на тебе добро.

²² Закона візьми з Його уст, а слова Його в серце своє поклади.

²³ Якщо вернешся до Всемогутнього, будеш збудований, і віддалиш беззаконня з наметів своїх.

²⁴ І викинь до пороху золото, і мов камінь з потоку офірське те золото,

²⁵ і буде тобі Всемогутній за золото та за срібло блискуче тобі!

²⁶ Бо тоді Всемогутнього ти покохаєш і до Бога підіймеш обличчя своє,

²⁷ будеш благати Його й Він почує тебе, і ти обітниці свої надолужиш.

²⁸ А що постановиш, то виповниться те тобі, й на дорогах твоїх буде сяяти світло.

²⁹ Бо знижує Він спину пишного, хто ж смиренний, тому помагає.

³⁰ Рятує Він і небезвинного, і той чистотою твоїх рук урятований буде.

¹ А Йов відповів та й сказав:

² Моя мова й сьогодні гірка, тяжче страждання моє за стогнання мої...

³ О, якби то я знав, де Його я знайду, то прийшов би до місця Його пробування!

⁴ Я б перед обличчям Його свою справу поклав, а уста свої я наповнив би доводами,

⁵ розізнав би слова, що мені відповість, і я зрозумів би, що скаже мені.

⁶ Чи зо мною на прю Він з великою силою стане? О ні, тільки б увагу звернув Він на мене!

⁷ Справедливий судився б там з Ним, я ж назавжди б звільнивсь від свойого Судді.

⁸ Та піду я на схід і немає Його, а на захід удамся Його не побачу,

⁹ на півночі шукаю Його й не вхоплю, збочу на південь і не добачаю...

¹⁰ А Він знає дорогу, яка при мені, хай би випробував Він мене, мов те золото, вийду!

¹¹ Трималась нога моя коло стопи Його, дороги Його я держався й не збочив.

¹² Я не відступався від заповідей Його губ, над уставу свою я ховав слова уст Його.

¹³ Але Він при одному, й хто заверне Його? Як чого зажадає душа Його, те Він учинить:

¹⁴ бо Він виконає, що про мене призначив, і в Нього багато такого, як це!

¹⁵ Тому перед обличчям Його я тремчу, розважаю й жахаюсь Його...

¹⁶ А Бог пом'якшив моє серце, і Всемогутній мене настрашив,

¹⁷ бо не знищений я від темноти, ані від обличчя свого, що темність закрила його!

¹ Для чого часи не заховані від Всемогутнього? Ті ж, що знають Його, Його днів не побачать!

² Пересовують межі безбожні, стадо грабують вони та пасуть,

³ займають осла в сиротини, беруть у заставу вола від удовиць,

⁴ вони бідних з дороги спихають, разом мусять ховатися збіджені краю...

⁵ Тож вони, бідарі, немов дикі осли на пустині, виходять на працю свою, здобичі шукаючи, степ йому хліба дає для дітей...

⁶ На полі вночі вони жнуть, і збирають собі виноград у безбожного,

⁷ наго ночують вони, без одежі, і не мають вкриття собі в холоді,

⁸ мокнуть від зливи гірської, а заслони не маючи, скелю вони обіймають...

⁹ Сироту відривають від перс, і в заставу беруть від убогого...

¹⁰ Ходять наго вони, без вбрання, і голодними носять снопи.

¹¹ Хоч між мурами їхніми роблять оливу, топчуть чавила, та прагнуть вони!

¹² Стогнуть люди із міста, і кричить душа вбиваних, а Бог на це зло не звертає уваги...