¹ Був чоловік у країні Уц, на ім'я йому Йов. І був чоловік цей невинний та праведний, і він Бога боявся, а від злого втікав.

² І народилися йому семеро синів та три дочки.

³ А маєток його був: сім тисяч худоби дрібної, і три тисячі верблюдів, і п'ять сотень пар худоби великої, і п'ять сотень ослиць та дуже багато рабів. І був цей чоловік більший від усіх синів сходу.

⁴ А сини його ходили один до одного, і справляли гостину в домі того, чий був день. І посилали вони, і кликали трьох своїх сестер, щоб їсти та пити із ними.

⁵ І бувало, як миналося коло бенкетних днів, то Йов посилав за дітьми й освячував їх, і вставав він рано вранці, і приносив цілопалення за числом їх усіх, бо Йов казав: Може згрішили сини мої, і зневажили Бога в серці своєму. Так робив Йов по всі дні.

⁶ І сталося одного дня, і поприходили Божі сини, щоб стати при Господі. І прийшов поміж ними й сатана.

⁷ І сказав Господь до сатани: Звідки ти йдеш? А сатана відповів Господеві й сказав: Я мандрував по землі та й перейшов її.

⁸ І сказав Господь до сатани: Чи звернув ти увагу на раба Мого Йова? Бо немає такого, як він, на землі: муж він невинний та праведний, що Бога боїться, а від злого втікає.

⁹ І відповів сатана Господеві й сказав: Чи ж Йов дармо боїться Бога?

¹⁰ Чи ж Ти не забезпечив його, і дім його, і все, що його? Чин його рук Ти поблагословив, а маєток його поширився по краю.

¹¹ Але простягни тільки руку Свою, і доторкнися до всього, що його, чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?

¹² І сказав Господь до сатани: Ось усе, що його, у твоїй руці, тільки на нього самого не простягай своєї руки! І пішов сатана від лиця Господнього.

¹³ І сталося одного дня, коли сини його та дочки його їли та вино пили в домі свого первородженого брата,

¹⁴ то прибіг до Йова посланець та й сказав: Худоба велика орала, а ослиці паслися при них.

¹⁵ Аж тут напали сабеї й позабирали їх, а слуг повбивали вістрям меча. І втік тільки я сам, щоб донести тобі...

¹⁶ Він ще говорив, аж прибігає інший та й каже: З неба спав Божий огонь, і спалив отару та слуг, та й пожер їх... А втік тільки я сам, щоб донести тобі...

¹⁷ Він ще говорив, аж біжить ще інший та й каже: Халдеї поділилися на три відділи, і напали на верблюдів, та й позабирали їх, а слуг повбивали вістрям меча... І втік тільки я сам, щоб донести тобі...

¹⁸ Поки він говорив, аж надбігає ще інший та й каже: Сини твої та дочки твої їли та вино пили в домі свого первородженого брата.

¹⁹ Аж раптово надійшов великий вітер з боку пустині, та й ударив на чотири роги дому, і він упав на юнаків, і вони повмирали... І втік тільки я сам, щоб донести тобі...

²⁰ І встав Йов, і роздер плаща свого, й обстриг свою голову, та й упав на землю, і поклонився,

²¹ та й сказав: Я вийшов нагий із утроби матері своєї, і нагий повернусь туди, в землю! Господь дав, і Господь узяв... Нехай буде благословенне Господнє Ім'я!

²² При всьому цьому Йов не згрішив, і не сказав на Бога нічого безумного!

¹ І сталося одного дня, і поприходили Божі сини, щоб стати перед Господом: і прийшов також сатана поміж ними, щоб стати перед Господом.

² І сказав Господь до сатани: Звідки ти йдеш? А сатана відповів Господеві й сказав:

³ І сказав Господь до сатани: Чи звернув ти увагу на раба Мого Йова? Бо немає такого, як він, на землі: муж він невинний та праведний, який Бога боїться, а від злого втікає. І він ще тримається міцно в своїй невинності, а ти намовляв був Мене на нього, щоб без приводу його зруйнувати...

⁴ І відповів сатана Господеві й сказав: Шкіра за шкіру, і все, що хто має, віддасть він за душу свою.

⁵ Але простягни но Ти руку Свою, і доторкнись до костей його та до тіла його, чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?

⁶ І сказав Господь до сатани: Ось він у руці твоїй, тільки душу його бережи!

⁷ І вийшов сатана від лиця Господнього, та й ударив Йова злим гнояком від стопи ноги його аж до його черепа...

⁸ А той узяв собі черепка, щоб шкребти себе. І він сидів серед попелу...

⁹ І сказала йому його жінка: Ти ще міцно тримаєшся в невинності своїй? Прокляни Бога і помреш!...

¹⁰ А він до неї відказав: Ти говориш отак, як говорить яка з божевільних!... Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем? При всьому тому Йов не згрішив своїми устами...

¹¹ І почули троє приятелів Йовових про все те нещастя, що прийшло на нього, і поприходили кожен з місця свого: теманянин Еліфаз, шух'янин Біддад та нааматянин Цофар. І вмовилися вони прийти разом, щоб похитати головою над ним та потішити його.

¹² І звели вони здалека очі свої, і не пізнали його... І піднесли вони голос свій, та й заголосили, і роздерли кожен одежу свою, і кидали порох над своїми головами аж до неба...

¹³ І сиділи вони з ним на землі сім день та сім ночей, і ніхто не промовив до нього ні слова, бо вони бачили, що біль його вельми великий...

¹ По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день народження.

² І Йов заговорив та й сказав:

³ Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік!

⁴ Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!...

⁵ Бодай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай темнощі денні лякали його!...

⁶ Оця ніч бодай темність її обгорнула, нехай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!...

⁷ Тож ця ніч нехай буде самітна, хай не прийде до неї співання!

⁸ Бодай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити!

⁹ Хай потемніють зорі поранку її, нехай має надію на світло й не буде його, і хай вона не побачить тремтячих повік зорі ранньої,

¹⁰ бо вона не замкнула дверей нутра матернього, і не сховала страждання з очей моїх!...

¹¹ Чому я не згинув в утробі? Як вийшов, із нутра то чому я не вмер?

¹² Чого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса, які я був ссав?

¹³ Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок

¹⁴ з царями та з земними радниками, що гробниці будують собі,

¹⁵ або із князями, що золото мали, що доми свої сріблом наповнювали!...

¹⁶ Або чом я не ставсь недоноском прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили?

¹⁷ Там же безбожники перестають докучати, і спочивають там змученосилі,

¹⁸ разом з тим мають спокій ув'язнені, вони не почують вже крику гнобителя!...

¹⁹ Малий та великий там рівні, а раб вільний від пана свого...

²⁰ І нащо Він струдженому дає світло, і життя гіркодухим,

²¹ що вичікують смерти й немає її, що її відкопали б, як скарби заховані,

²² тим, що радісно тішилися б, веселились, коли б знайшли гроба,

²³ мужчині, якому дорога закрита, що Бог тінню закрив перед ним?...

²⁴ Бо зідхання моє випереджує хліб мій, а зойки мої полились, як вода,

²⁵ бо страх, що його я жахався, до мене прибув, і чого я боявся прийшло те мені...

²⁶ Не знав я спокою й не був втихомирений, і я не відпочив, та нещастя прийшло!...

¹ І відповів теманянин Еліфаз та й сказав:

² Коли спробувать слово до тебе, чи мука не буде ще більша? Та хто стримати зможе слова?

³ Таж ти багатьох був навчав, а руки ослаблі зміцняв,

⁴ того, хто спотикавсь, підіймали слова твої, а коліна тремткі ти зміцняв!

⁵ А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло воно і ти налякався...

⁶ Хіба не була богобійність твоя за надію твою, за твоє сподівання невинність доріг твоїх?

⁷ Пригадай но, чи гинув невинний, і де праведні вигублені?

⁸ Як я бачив таких, що орали були беззаконня, та сіяли кривду, то й жали її:

⁹ вони гинуть від подиху Божого, і від духу гнівного Його погибають!

¹⁰ Левине ричання й рик лютого лева минає, і левчукам вилущаються зуби.

¹¹ Гине лев, як немає здобичі, і левенята левиці втікають.

¹² І закрадається слово до мене, і моє ухо почуло ось дещо від нього.

¹³ у роздумуваннях над нічними видіннями, коли міцний сон обіймає людей,

¹⁴ спіткав мене жах та тремтіння, і багато костей моїх він струсонув,

¹⁵ і дух перейшов по обличчі моїм, стало дуба волосся на тілі моїм...

¹⁶ Він стояв, але я не пізнав його вигляду, образ навпроти очей моїх був, і тихий голос почув я:

¹⁷ Хіба праведніша людина за Бога, хіба чоловік за свойого Творця є чистіший?

¹⁸ Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголів!

¹⁹ Що ж тоді мешканці глиняних хат, що в поросі їхня основа? Як міль, вони будуть розчавлені!

²⁰ Вони товчені зранку до вечора, і без помочі гинуть назавжди...

²¹ Слава їхня минається з ними, вони помирають не в мудрості!...

¹ Ану клич, чи є хто, щоб тобі відповів? І до кого з святих ти вдасися?

² Бо гнів побиває безглуздого, а заздрощі смерть завдають нерозумному!

³ Я бачив безумного, як він розсівся, та зараз оселя його спорохнявіла...

⁴ Від спасіння далекі сини його, вони без рятунку почавлені будуть у брамі!

⁵ Його жниво голодний поїсть, і з-між терну його забере, і спрагнені ось поковтають маєток його!

⁶ Бо нещастя виходить не з пороху, а горе росте не з землі,

⁷ бо людина народжується на страждання, як іскри, щоб угору летіти...

⁸ А я б удавався до Бога, і на Бога б поклав свою справу,

⁹ Він чинить велике та недослідиме, предивне, якому немає числа,

¹⁰ бо Він дає дощ на поверхню землі, і на поля посилає Він воду,

¹¹ щоб поставить низьких на високе, і зміцнити спасіння засмучених.

¹² Він розвіює задуми хитрих, і не виконують плану їх руки,

¹³ Він мудрих лукавством їх ловить, і рада крутійська марною стає,

¹⁴ вдень знаходять вони темноту, а в полудень мацають, мов уночі!...

¹⁵ І Він від меча урятовує бідного, а з міцної руки бідаря,

¹⁶ і стається надія нужденному, і замкнула уста свої кривда!