¹ І почав знов навчати над морем; і назбиралось багато народу, так що Він увійшов у човен, щоб сидїти на і морі; а ввесь народ був на землї при морю.

² І навчав їх багато приповістями, й глаголав до них у науцї своїй:

³ Слухайте: Ось вийшов сїяч сіяти:

⁴ і сталось, як сїяв, одно впало над шляхом, і налетїло птаство небесне, й пожерло його.

⁵ Инше ж упало на каменистому, де не мало доволї землї, і зараз посходило, бо не мало глибокої землї.

⁶ Як же зійшло сонце, повяло, й, не маючи кореня, посохло.

⁷ А инше попадало між тернину, й тернина, розвившись, поглушила його, і овощу не дало.

⁸ А инше впало на землю добру, й дало плід, що сходив і ріс, і вродило одно в трийцятеро, а одно в шістьдесятеро а одно в сотеро.

⁹ І рече до них: Хто має уші слухати, нехай слухає.

¹⁰ Як же був на самоті, питались у Него ті, що з Ним, разом з дванайцятьма, про приповість.

¹¹ І рече до них: Вам дано знати тайну царства Божого; тим же, що осторонь, у приповістях усе стаєть ся,

¹² щоб дивлячись дивились, та й не бачили, й слухаючи слухали, та й не розуміли, щоб инколй не навернулись, і не простились їм гріхи.

¹³ І рече до них: Хиба не знаєте приповістї сієї? як же всі приповістї зрозумієте?

¹⁴ Сїяч слово сіє.

¹⁵ Що ж над шляхом, се ті, де сіється слово, й, як почують, зараз приходить сатана, й забирає слово, посіяне в серцях їх.

¹⁶ Подібно ж і ті, що на каменистому посіяні, котрі, як почують слово, зараз із радостю приймають його,

¹⁷ та не мають кореня в собі, а тільки до часу вони; опісля ж, як настане горе або гоненне за слово, зараз блазнять ся.

¹⁸ А ті, що посіяні між терниною, се ті, що слухали слово,

¹⁹ та журба сьвіта сього, й омана багацтва, і инші жадоби входять, і глушять слово, й безовочним робить ся воно.

²⁰ А на землю добру посіяні, се ті, що чують слово й приймають, і приносять овощ, одно в трийцятеро, друге в шістьдесятеро, а инше в сотеро.

²¹ І рече до них: Чи нате приносять сьвітло, щоб ставити його під посудину, або під ліжко, а не щоб на сьвічнику ставити?

²² Нема бо нічого схованого, щоб не обявилось; і не втаєно, а щоб на яв вийшло.

²³ Коли хто має уші слухати, нехай слухає.

²⁴ І рече їм: Вважайте, що чуете: Якою мірою міряєте, відміряється вам, і прибавить ся вам, що слухаєте.

²⁵ Хто бо має, дасть ся йому; а хто не має, і що має, візьметь ся від него.

²⁶ І рече: Так єсть царство Боже, як коли чоловік, що вкине зерно у землю,

²⁷ та й спить, і встає в ночі і в день, а зерно сходить і росте, як він не знає.

²⁸ Від себе бо земля родить: спершу траву, потім колос, а далїй повну пшеницю в колосї.

²⁹ Як же доспіє овощ, зараз посилає серпа, бо настали жнива.

³⁰ І рече: Кому уподобимо царство Боже? або до якої приповісти приложимо його?

³¹ Воно мов зерно горчицї, що, як сієш його в землю, то воно дрібніше від усїх зерен, які є на землї;

³² а як посієть ся, сходить, і робить ся більшим над усї зілля, і ширить велике віттє, так що під тінню його кублитись може птаство небесне.

³³ І многими такими приповістями глаголав їм слово, скільки могли слухати.

³⁴ Без приповістї ж не говорив їм; на самоті ж ученикам своїм вияснював усе.

³⁵ І рече їм того дня, як настав вечір: Перевезімось на той бік.

³⁶ І, відпустивши народ, узяли Його, яв був в човні. І инші ж човни були з Ним.

³⁷ І схопилась велика вітряна буря, а филї заливали човен, так що вже тонув.

³⁸ А був Він на кермі, сплючи на подусцї. І розбудили Його, й кажуть Йому: Учителю, чи Тобі байдуже, що погибаємо?

³⁹ І вставши, погрозив вітрові, і рече до моря: Мовчи, перестань! І втих вітер, і настала тишина велика.

⁴⁰ І рече їм: Чого ви такі полохливі? Як се? нема в вас віри?

⁴¹ І полякались страхом великим, і казали один до одного: Хто оце Сей, що й вітер і море слухає Його?

¹ І перевезлись на той бік моря, у землю Гадаринську.

² І скоро вийшов Він із човна, зараз зустрів Його чоловік із гробів у дусї нечистому,

³ що домував між гробами, і навіть залїзами ніхто не міг його звязяти:

⁴ часто бо заковувано його в кайдани й заліза, й розривав залїза на собі, й ламав кайдани, й ніхто його не здолїв угамувати.

⁵ І по всяк час у ночі і в день пробував він у горах та гробах, кричавши, та бивши себе каміннєм.

⁶ Побачивши ж Ісуса оддалеки, прибіг та й уклонив ся Йому,

⁷ і, закричавши голосом великим, каже: Що мені й Тобі, Ісусе, Сину Бога Вишнього? Заклинаю Тебе Богом, не муч мене.

⁸ (Рече бо йому: Вийди, душе нечистий, з чоловіка.)

⁹ І спитав його: Яке імя твоє? І відповів, кажучи: Імя моє Легион, бо нас багато.

¹⁰ І благав Його вельми, щоб не висилав їх геть із тієї сторони.

¹¹ Пас ся ж там поблизу гір великий гурт свиней.

¹² І благали Його всї біси, кажучи: Пішли нас у свинї, щоб ми ввійшли в них.

¹³ І зараз дозволив їм Ісус. І вийшовши нечисті духи, увійшли в свині; і кинув ся гурт із кручі в море, (було ж їх тисяч зо дві,) та й потонули в морі.

¹⁴ А ті, що пасли свинї, побігли, та й розказали в городі і в селах. І повиходили дивитись, що се сталось.

¹⁵ І приходять до Ісуса, й бачять біснуватого; сидить одягнений і при розумі, того, що мав Легиона, та й полякались.

¹⁶ І розказували їм ті, що бачили, що сталось біснуватому, й про свині.

¹⁷ І почали вони просити Його вийти з їх гряниць.

¹⁸ І як увійшов Він у човен, просив Його той, що був біснуватий, щоб бути з Ним.

¹⁹ Ісус же не дозволив йому, а рече до него: Йди до дому твого до твоїх, і розкажи їм, що тобі Господь зробив, і як помилував тебе.

²⁰ І пійшов і почав проповідувати в Десятиградї, що зробив йому Ісус; і всі дивувались.

²¹ А як переплив Ісус човном ізнов на той бік, зібралось багато народу до Него; а був Він над морем.

²² І ось приходить один із школьних старшин, на ймя Яір, і, побачивши Його, упав у ноги Йому,

²³ і вельми благав Його, говорячи: Дочка моя кінчить ся, прийди й положи на неї руки, нехай одужає і буде жива.

²⁴ І пійшов із ним, і слїдом за Ним тйшло багато народу, й тиснулись до Него.

²⁵ Жінка ж одна, що була в кровотічі років дванайцять,

²⁶ і багато витерпіла від многих лїкарів, і витратила все, що мала, й нїякої пільги не дїзнала, а ще більш їй погіршало,

²⁷ почувши про Ісуса, приступила між народом іззаду, та й приторкнулась до одежі Його.

²⁸ Казала бо: Що, коли до одежі Його приторкнусь, спасу ся.

²⁹ І зараз висохло жерело крові її і почула вона в тїлї, що спїлилась од недуги.

³⁰ І зараз Ісус, почувши в собі, що сила вийшла з Него, обернувшись між народом, рече: Хто приторкнувсь до одежі моєї?

³¹ І казали Йому ученики Його: Ти бачиш, як народ товпить ся до Тебе, та й питаєш: Хто приторкнув ся до мене?

³² І позирнув Він кругом, щоб побачити ту, що се зробила.

³³ Жінка ж, злякавшись і затрусившись, знаючи, що сталось із нею, приступила, та й упала перед Ним, та й сказала Йому всю правду.

³⁴ Він же рече їй: Дочко, віра твоя спасла тебе. Йди з упокоєм, і будь здорова від недуги твоєї.

³⁵ Ще говорив Він, приходять від школьного старшини, кажучи: Що дочка твоя вмерла; на що ще трудиш учителя?

³⁶ Ісус же, почувши сказане слово, рече зараз школьному старшинї: Не лякайсь, тільки віруй.

³⁷ І не дозволив нікому йти з собою, тільки Петрові, та Якову, та Йоанові, брату Якова.

³⁸ І приходить у господу до школьного старшини, й бачить трівогу, й плачущих, і голосячих вельми.

³⁹ І, ввійшовши, рече їм: Чого трівожетесь та голосите? Дївча не вмерло, а спить.

⁴⁰ І насьміхали ся з Него. Він же, виславши всїх, бере батька та матір дівчинки, й тих, що з Ним, і ввіходить, де дівча лежало.

⁴¹ Ї, взявши дівча за руку, рече їй: Талита куми, що єсть перекладом: Дівчинко, тобі глаголю: встань.

⁴² І зараз устало дівча, й ходило, бо було дванайцяти років. І дивувались дивом великим.

⁴³ І пильно наказав їм, щоб ніхто не довідав ся про се; й казав дати їй їсти.